ХАРКІВСЬКИЙ ТЕАТР ПРЕДСТАВИВ ПРЕМ'ЄРУ ВИСТАВИ "ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ"

Харківський Театр Пушкіна продовжує експерименти з класикою. 30 червня на його головній сцені відбулася  прем'єра драми «Ляльковий дім» за найвідомішою п'єсою Генріка Ібсена. Коли її вперше поставили у 1879 році в Копенгагені, публіка була шокована безцеремонністю автора — він поставив під сумнів ролі чоловіка і дружини, задався питанням щодо свободи людини розпоряджатися своєю долею. Через 138 років ці теми, як і раніше, мають потребу в аргументах, особливо в Україні, впевнена постановник Ольга Турутя-Прасолова. Тим більше, що в Україні «Ляльковий дім» — рідкісний гість на сцені.
 1_Кукольный дом_фото Павел Алдошин

Ольга виграла конкурс молодої режисури, організований Британською Радою в Україні. Ставила в Національному театрі ім. І. Франка виставу «Ножі в курках», працювала художником у театрі «Прекрасні квіти». Це вже друга її робота у Театрі Пушкіна. Навесні постановкою Туруті-Прасолової «Чайка» відкрили експериментальну сцену театру — «Портал на Гоголя, 8». Цей спектакль привабив до відомого своїми традиціями театру нову публіку. Тепер режисер працює на головній сцені.

«Після «Чайки» ми зрозуміли, що на вірному шляху, —  згадує директор театру Сергій Бичко минулу прем'єру Туруті-Прасолової. — «Чайка» об'єднала найрізноманітніших глядачів —  і тих, хто не пропускає жодної нашої прем'єри, і тих, хто ніколи не був у нас у театрі. У нас в першому ряду сьогодні можуть сидіти і люди в костюмах, і підлітки в «конверсах». Тепер ми хочемо доручити Ользі велику сцену».

Для цього був обраний «Ляльковий дім» за найвідомішою п'єсою Генріка Ібсена. Проте вистава про нещасну, зацьковану жінку, якій хочеться тільки співчувати —  це не те, що має намір показати режисер.

«Уявіть молоде подружжя —  чоловік приходить додому, дружина подає йому капці. Він питає: «Навіщо мені капці?». На другий день ситуація повторюється, чоловік каже: «О, дякую за капці, так приємно». На третій день він запитує з порога: «А де мої капці?». Хто винен в цьому —  він чи вона? Ми самі формуємо свій простір, самі відповідаємо за нього, і я хочу, щоб ця думка чітко звучала у виставі», —  пояснює режисер своє бачення «Лялькового дому».

Найзнаменитішу драму Ібсена легко вважати побутової п'єсою, в якій сімейні пристрасті вирують серед чашечок і тарілочок. «Пушкінці» мають намір у цих чашечках і тарілочках бути максимально відвертими: «Це повинна бути серія ляпасів, несподіваних одкровень на кшталт: «Так це ж про мене!» або «Який жах! Добре, що в моєму житті цього немає», —  вважає директор театру Сергій Бичко. —  Хоч на сцені —  XIX століття, і багато що змінилося з тих часів, все це буває і в наші дні. Основні теми, мотиви персонажів «Лялькового дому» будуть актуальні завжди».

Як і в інших своїх постановках, Ольга Турутя-Прасолова при всій повазі до автора не має жалю до тексту. Не додаючи нічого від себе, вона прибирає зайве, дотримуючись принципу «Дія —  первинна, текст —  вторинний». «Ляльковий дім» позбувся розмов про релігію, а також служниць, няньок, посильних та дітей. На сцені —  п'ять персонажів, на каміні —  дві ляльки, а міжкімнатні стіни замінені розміткою на підлозі, як у «Доґвілі» Ларса фон Трієра. Тому із залу все видно: стіни, які існують для героїв п'єси, для глядача прозорі. Вся брехня — відкрита, глядач бачить все, що відбувається «за закритими дверима», та іноді для нього це вкрай дискомфортне.

«Ніякої вульгарності не буде. Проте дивитися на це буде не завжди приємно, —  попереджає постановник. —  Насильство —  це ж не лише брутальні та жорсткі сцени. Насильство починається з дрібниць, наприклад:  «Помий чашку. Ти погано помила. Помий ще раз», ось з таких речей. І в якийсь момент вся ця стриманість злітає з людини, і назовні вириваються демони. У нас є дві такі сцени: коли чоловік психологічно тисне на дружину, вимагаючи сексу, та  коли просто б'є її».

У сцені побутового насильства прямого контакту акторів не буде, але і вона стане для них випробуванням. Втім, актриса Марія Бораковська, яка грає Нору, проживає сцену легко, навіть отримує задоволення: «Це дуже потужний засіб впливу на глядача, і саме своєю ефективністю мені ця сцена подобається».

З нею згодна і Ольга Солонецька, ще одна актриса, виконавиця ролі Нори:  «У мене поки є ускладнення з першим актом, коли потрібно грати легку і веселу дівчинку. Це для мене набагато складніше. А те, що відбувається в другому акті, мені дуже зрозуміло. Це ті речі, що, як то кажуть, ввібрані з молоком матері».






У спектаклі два склади виконавців, але жоден —  не основний. На сцені постійно відбувається ротація, тому кожен актор або актриса можуть грати з різними партнерами. Так досягається відчуття, що це —  один спектакль, незалежно від того, хто саме на сцені. Останній тиждень перед прем'єрою акторам доведеться працювати над найважчими, найскладнішими для сприйняття сценами з фіналу вистави.

«Тут нам потрібно домогтися того, щоб вистава не звелася, як зазвичай воно буває, до реакції «Ой, яка бідна Нора!», та по домівках, —  вважає Ольга Турутя-Прасолова. — Так, це все брутально, страшно, і здається, що краще про таке промовчати. Але, на жаль, це відбувається кожен день в багатьох українських сім'ях. Театр зобов'язаний говорити про важливе, про незручне. Ми повинні не тільки розважати і смішити глядача, а й бентежити, викликати зворотні реакції, підштовхувати до роздумів. «Миленько й гарненько» — це не про нас».

Прем'єра вистави «Ляльковий дім» відбудеться 30 червня о 19:00 на головній сцені Театру ім. Пушкіна